Знам’янська міська рада
Знам'янка, Кіровоградська область

Юридичний відділ

12 Юридичний відділ
 м.Знам”янка, вул. Михайла Грушевського,19, каб. №21

начальник відділу – Данільченко Юрій Володимирович
 
головний спеціаліст відділу – Буріко Олена Анатоліївна
 
головний спеціаліст юридичного відділу – Білоголовий Володимир Георгійович
 
контактний телефон: 2-19-04
 
електронна адреса: - jureznam@zn-rada.gov.ua

Положення про відділ

До дня прав людини

Європейські стандарти прав людини

Тривалий час, навіть після виникнення поняття прав людини як окремої категорії, вважалося, що відносини між державою і людиною  -  це внутрішня справа держави, а тому вони мають регулюватися виключно національним, внутрішньодержавним правом, хоч окремі міжнародні акти, спрямовані на захист прав людини (заборона работоргівлі, захист жертв воєнних конфліктів тощо) з’явилися ще у другій половині ХІХ століття. Такі настрої в деяких країнах, зокрема в Україні (принаймні серед політиків), повністю не подолані й сьогодні. Тим часом у сучасному світі проблема прав людини вийшла далеко за межі кордонів окремих держав, набувши надтериторіального, наднаціонального характеру. Вони перестали бути внутрішньою справою держав, а стали об’єктом міжна- родно-правового регулювання. Питання про необхідність закріплення і забезпечення прав людини в масштабах всього міжнародного співтовариства, а не лише в національних законах (передусім, конституціях) постало на порядку денному одразу ж після закінчення Другої світової війни, хоч про доцільність такого закріплення висловлювалися думки й раніше. 

Актуалізація цього питання в повоєнний період обумовлена насамперед масовими порушеннями прав людини під час війни, причому не тільки з боку ворожої сторони. Нерідко громадяни виявлялися незахищеними від свавілля влади власної держави. Першим міжнародним актом, цілі якого основані на загальній повазі до прав людини, став Статут ООН 1945 року; у статтях 1 та 55 він зобов’язував Організацію Об’єднаних Націй сприяти «повазі до прав людини і основоположних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії». Свій подальший розвиток ці цілі одержали у прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року  Загальній декларації прав людини, яка проголосила досить широкий спектр громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини. Хоч Декларація не вважається (принаймні більшістю міжнародників) зобов’язальним міжнародно-правовим документом, сьогодні загальновизнано, що вона є одним з найважливіших документів ХХ століття. Ніхто не сумнівається у тому, що Декларація становить собою той мінімальний набір прав людини, якого мають дотримуватися всі держави – члени ООН. Положення Декларації стали основою національ- них конституцій та численних міжнародно-правових документів з прав людини. Ці положення враховуються також в рішеннях міжнародних судових органів та інших юридичних актах. Після прийняття Загальної декларації прав людини розпочалася тривала робота над підготовкою міжнародно-правових пактів з прав людини, які, розвиваючи положення

Декларації, стали б юридично обов’язковими для держав, що приєдналися до цих пактів. Ця робота завершилася лише у 1966 році прийняттям двох міжнародно-правових пактів – про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права. Разом з Загальною декларацією прав людини ці міжнародні пакти (та два Додаткових протоколи до першого з них) становлять Міжнародний білль прав людини. За майже 50 років, що минули з часу прийняття вказаних пактів, їх положення були розвинені і доповнені цілим рядом інших міжнародно - правових документів у сфері прав людини – конвенцій, хартій, кодексів, резолюцій, протоколів тощо. Узгоджені і визнані міжнародним співтовариством, зафіксовані в міжнародно-правових пактах та інших міжнародних документах принципи і норми щодо прав людини, дотримуватись яких має будь- яка цивілізована держава як член цього співтовариства, утворюють поняття «міжнародні стандарти прав людини». Термін «стандарт» (від англ. standard) означає «взірець», «модель». 

Відповідно до тлумачного словника української мови «стандарт» – це єдина типова форма організації і здійснення чого-небудь. У цьому разі йдеться про типову модель діяльності держав у сфері визнання, забезпечення і захисту прав людини. Міжнародні стандарти прав людини конкретизуються і розвиваються регіональними міжнародними організаціями з урахуванням регіональних особливостей, пов’язаних з розумінням прав людини, історичними традиціями, ступенем розвинутості нормативної бази тощо. В європейській літературі з загальної теорії права та міжнародного права найпоширенішим є поняття «європейські стандарти прав людини», що цілком логічно. Європейські стандарти прав людини – це узгоджені і визнані європейським співтовариством (європейською спільнотою держав), зафіксовані в юридичних актах та інших документах європейських міжнародних організацій принципи і норми щодо прав людини, дотримуватись яких зобов’язана будь-яка держава – член цих організацій або ж яка має намір стати їх членом. 
Значення міжнародних і європейських стандартів прав людини не обмежується міжнародним правом та набуттям особистістю нового правового статусу – учасника міжнародно-публічних правових відносин. Вони мають істотний вплив також на національне право, причому не лише як важливий фактор розвитку прав людини в окремих державах, а  й  як нормоутворювальний чинник загалом. Адже, як випливає із згаданих міжнародно-правових документів, обов’язок держави полягає не тільки у визнанні прав людини, зокрема через їх закріплення у конституціях і законах, а й у створенні механізмів забезпечення цих прав всіма державними структурами та здійсненні контролю за їх ефективністю. Інакше кажучи, орієнтиром всієї державної діяльності, наголосимо ще раз, має стати людина, її права і свободи. Існування держави та її інститутів виправдане в тій мірі, в якій вони спроможня захищати права людини.

Юридичний відділ виконавчого комітету Знам’янської 
міської ради