Лисенко Андрій Віталійович

Лисенко Андрій Віталійович  український лікар, громадський діяч, молодший брат Миколи Лисенка народився у 1851 році. 
1876 — завершив медичний факультет Київського університету.
Як доброволець брав участь у війні Сербії проти турків (1876) та у російсько-турецькій війні 1877–1878 рр.
Був зарахований молодшим лікарем на один із військових кораблів Балтійського флоту. Через два роки вже служив судновим лікарем другого Чорноморського флотського екіпажу. Ходив на кораблях «Тамань», «Буг», «Петербург», на шхуні «Саун-Су» та інших. Здійснив не одне далеке плавання, бував у багатьох країнах світу.
Був відзначений багатьма нагородами, серед них: орден Святої Анни 3-го ступеня, сербський Хрест за особливі заслуги, бронзова медаль в пам'ять про російсько-турецьку війну 1877–1878 років, нагрудний знак Червоного Хреста, встановлений 1879року.
1884 — за станом здоров'я був звільнений з флоту і виїхав з Миколаєва, де працював ординатором морського шпиталю, перебрався на вузлову станцію Знам'янка (разом із родиною: дружиною Оленою Миколаївною, синами та донькою Наталією). Завідував тут місцевою залізничною лікарнею.
У жовтні 1905 року на Харківсько-Миколаївській залізниці почався страйк. На ранок 10 жовтня рух поїздів через Знам'янку припинився: на роботу не вийшли телеграфісти і конторські робітники, до них примкнули і паровозники. Страйковий комітет залізничників у Знам'янці очолював Андрій Лисенко. Після оприлюднення відомого царського маніфесту від 17 жовтня 1905 рух потягів через станцію Знам'янка відновився 24 жовтня. 27 грудня 1905 на квартиру Андрія Лисенка прийшли з обшуком. Знайшли 6 упаковок набоїв. Того ж дня хворого Лисенка оглянула медична комісія. Висновок комісії: хвороба невиліковна, до роботи не придатний, утримувати себе не може. 29 грудня 1905 (11 січня 1906) був заарештований і висланий до Вятки. У Вятці написав на ім'я міністра внутрішніх справ прохання про дозвіл виїхати на лікування за кордон. За допомогою старшого брата М. В. Лисенка йому це вдалося. Деякий час жив у Швейцарії, де написав спогади «Між добровольцями 1876 року» та драму «Заспокоїлось» (про події 1905 року).
Ранньої весни 1910 року А. В. Лисенко повернувся в Україну. Спершу зупинився у Львові, потім у Києві. Хворого Андрія Лисенка старший брат влаштував у Святошинську спеціалізовану лікарню, де той і помер.
З 2 грудня 1983 Знам'янська міська (колишня об'єднана відділкова залізнична лікарня) носить ім'я Андрія Віталійовича Лисенка з нагоди 100-річчя її заснування.

Будинок А.В. Лисенка та залізнична лікарня у м. Знам’янка

Комплекс лікарні розташований на великій території у центральній частині міста, ближче до його західного краю. Адреса лікарні – вул. Михайла Грушевського (Жовтнева), 15. На території лікарні є будівлі, які є пам’ятками культурної спадщини і які внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Дві з них – це приміщення лікарні, де працював лікар-революціонер Андрій Віталійович Лисенко та будинок, в якому він жив. Андрій Віталійович був рідним братом видатного українського композитора, драматурга, засновника української класичної музики Миколи Віталійовича Лисенка.
На обох будівлях встановлені меморіальні дошки, присвячені діяльності лікаря А.В.Лисенка та подій Революції 1905 року. Знам’янська відділкова залізнична лікарня виникла майже одночасно зі станцією, у жовтні 1883 р., а станція через великий час перетворилася у місто. Лікарня знаходиться у мальовничому природному середовищі на території міста.
Народився А.В.Лисенко 1851 року в селі Гриньки Полтавської області, закінчив медичний факультет Київського університету, служив корабельним лікарем на кораблях Балтійського флоту, Чорноморського флоту, суднах наукового флоту, здійснив багато далеких походів. Брав участь у Національно-визвольній війні народів Сербії і Болгарії проти Османської імперії 1876, та Російсько-турецькій війні 1877–1878 рр. в якості військового лікаря. За сумлінну працю у діючих арміях отримав Орден святої Анни 3-го ступеню, Хрест за особливі заслуги – Сербський орден та нагрудний знак Червоного Хреста.
У 1879 році, після повернення з Балканського півострова, був призначений ординатором Миколаївського морського шпиталю, згодом звільнений за станом здоров’я. А вже на межі 1884-85 років А.В.Лисенко призначений головним лікарем Знам’янської відділкової залізничної лікарні і розпочав роботу. В місто він приїхав разом з дружиною Оленою Миколаївною Вуїч та чотирма дітьми.
Дуже скоро будинок, де жив Андрій Лисенко став своєрідним осередком культурного життя молодої залізничної станції, котра невпинно розвивалася. А.В.Лисенко тонко розумівся на музиці, грав на скрипці. Вечорами з вікон його будинку чулися прекрасні мелодії… А.В.Лисенко підтримував добрі стосунки і зустрічався з багатьма видатними діячами культури кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Микола Віталійович Лисенко бував у нашому місті. В селі Орловій Балці, поблизу міста, М.В.Лисенко зустрічався з видатним польським композитором Карольом Шимановським і саме тут М.Лисенко працював над оркестровкою опери “Тарас Бульба”. 
Теплу згадку про Знам’янку і Орлову Балку залишив польський письменник Ярослав Івашкевич. Саме у Знам?янці Михайло Старицький написав драму з народного життя “Без світу“. За його порадою і творчою допомогою А.В.Лисенко у 1898 р. організував з робітників станції і паровозного депо аматорський музично-драматичний гурток, який показував вистави за п’єсами тодішніх драматургів. Одною з перший була вистава за п’єсою М.Старицького “Не судилось“.
Також у Андрія Лисенка гостювали «артільний батько» Микола Левитський, письменник М.М.Златовратський, І.В.Ескузович, Є.С.Красицький, Станіслав Корвін-Шимановський, Л.Балановська, О.А.Липський, Всеволод Завадський, Микола Іванович Тезяков. До речі, у 1892 р. Андрій Лисенко підтримав починання видатного санітарного лікаря щодо створення у лікарсько-продовольчих пунктів у місцях найбільшого скупчення сезонної робочої сили. 30 квітня у Знам’янці відкрився такий пункт, перший у Олександрійському повіті і Херсонській губернії. В перший сезон роботи завідуючими їдальнею стали Лисенко та його дружина О.Вуїч.
У Знам’янці провели своє дитинство діти А.В.Лисенка - Юрій, Наталія, Віктор і Гліб. Юрій Андрійович Лисенко став уславленим актором і працював у театрі разом з М.К.Заньковецькою, П.К.Саксаганським та іншими майстрами сцени. Наталя Андріївна Лисенко стала зіркою німого кіно початку ХХ ст., дружиною видатного кіноактора І.І.Мозжухіна.
У грудні 1905 р. статського радника А.В.Лисенка, за участь у революційних подіях, вислали на 4 роки до В’ятки під гласний нагляд поліції, без суду, за наказом Єлисаветградського військового генерал-губернатора Жолтановського. Після заслання та багатьох поневірянь А.В.Лисенко повернувся на Україну. Це сталося навесні 1910 р. Під час проживання у Швейцарії написав спогади “Між добровольцями 1876 року“ та драму “Заспокоїлось“. На Батьківщині він активно лікується від туберкульозу у різних медичних установах, йому допомагає брат Микола.
8 червня 1910 року – останній акорд у журавлиній пісні в’ятського засланця. Поховали його на цвинтарі у Святошині під Києвом. Цитую без коментарів лаконічний спогад з об’ємного листа, якого 1968 року отримав з Парижа краєзнавець Євген Шкода від дочки лікаря Наталії Андріївни Лисенко – актриси театрів і кіно. «Коли батько хворів і помирав у санаторії під Києвом, ніяких друзів, окрім моєї матері, брата Слави, мене і племінниці Людмили Старицької-Черняхівської не було. Проводжали тільки ми його в останню дорогу…».
У плині невблаганного часу скромний святошинський цвинтар загубився серед житлових кварталів міста… Відроджувати пам’ять про свого батька як громадського діяча і революціонера розпочав ще в 50-х роках його син – Георгій (Юрій). Збереглися десятки листів. Які зафіксували цю драматичну епопею. 
Старий корпус лікарні, в якому працював А.В.Лисенко, знаходиться в глибині території лікарні. Він був збудований у 1880-х роках, реконструювався у 1928 році та після Великої Вітчизняної війни. Зараз там знаходиться хірургічне відділення лікарні. Будинок, де жив А.В.Лисенко був збудований у 1880-х роках, і використовувався як житловий будинок лікарів залізничної лікарні. Таке призначення він має і у теперішній час.
Знам’янська міська лікарня (колишня відділкова залізнична лікарня) носить ім’я А.В.Лисенка з 2 грудня 1983 р. (до 100-ї річниці від дня заснування).