Дух Кобзаря у рідному краї
9 березня Україна і увесь великий світ українства відзначатиме 210-у річницю від дня народження Т. Г. Шевченка. Знам’янчани несуть особливе почуття від того, що шевченкова історія, буття його нащадків пов’язані з нашим краєм.
Тарас Григорович на Знам’янщині не був. Лише одного разу юний Тарас разом з батьком чумацькою валкою перетинав інгульський степ у 1824 року. Шлях чумаків проходив через Новомиргород, Каніж, Володимирівку на Єлисаветград. Письменник Є. Єнджеєвич так описав цю подорож: «У долині по берегах річки лежав Новомиргород. «Це Дев’ята рота!» - пояснив попутник-селянин – «Нова Сербія». Попутник розповідав, як царський уряд заселяє Україну, спроваджуючи сюди іноземців: німців, болгар, сербів, засновує колонії на військовий манір, називаючи їх ротами. «А де ж наші козаки?» - спитав Тарас. «У льоху», - відповів селянин і показав на могилу, яку вони якраз минали…» Можливо тоді у Тараса Григоровича народився задум поеми «Гайдамаки», яка була створена у 1841 році, у якій змальована трагедія бездержавності України, її народу, у колі підступних зажерливих імперій того часу.
24 роки свого життя Тарас Григорович був кріпаком. У кріпосній неволі перебували його сестри, брати. З нашим центрально-українським краєм пов’язані обставини викуплення членів цієї родини з кріпацтва. 4 травня 1838 року Тараса викуплено з неволі. Велику роботу провели українці, діячі мистецтва, культури, науки: О. Венеціанов, Є Гребінка, В. Григорович, А. Мокрицький, І. Сошенко. Всі вони надали і особисті кошти на добру справу. Поміщик Енгельгардт зацінив за Тараса Шевченка величезну, як на цей час суму - 2500 рублів., а це 46 кілограмів срібла!
21 березня 1860 року відбулося спеціальне засідання комітету Літературного фонду Товариства нужденним літераторам і науковцям. Обговорювалося одне питання – звільнення з кріпацтва родичів Т. Шевченка. В Україну відрядили самого М. Новицького, якому довго довелося вмовляти поміщика Фліорковського дати звільнити родичів Тараса Григоровича.М. Д. Новицький служив викладачем Єлисаветградського кавалерійського училища, був учасником відкриття у місті двох недільних шкіл, меценатом книжної справи для бідних. 7 вересня 1860 року Тарас Григорович одержав листа з Єлисаветграда, нині місто Кропивницький. Там є такі слова: «Я чекав цих турбот, і хтів оголосити… Не вийшло. Однак, нічого». Під листом була дата: Єлисавтеград, кавалерійське училище штабс-капітану М. Д. Новицькому. Микола Дмитрович Новицький був приятелем Т. Шевченка по Петербургу.
Справжньою подругою, наставницею, вихователькою юного Тараса, берегинею українського духу сім’ї була старша сестра Тараса Катерина Григорівна, яка вийшла заміж за Антона Григоровича Красицького, селянина з Зеленії Діброви на Звенигородщині, коли Тарасові було 9 років. Катерина і Антон Григорович дали життя 12 нащадкам.
Місто Знам’янка пишається тим, що у ньому у 1890-х роках оселились родини від трьох дітей сестри поета Катерини Красицької: Максима, Якима і Степана, що дали велике покоління нащадків. Шевченкознавці В. Є. Шкода і М. П. Лисенко зібрали імена 231 нащадка Красицьких, і це далеко не повний перелік, бо, наприклад, долі дітей та онуків Федори, Катерининої доньки, досі до кінця не досліджені.
Катерина і Антон Григорович пішли з життя рано, коли їхньому синові Степанові було лише шість років. Наприкінці 1890-х років в Знам'янку з Зеленої Діброви прибув його син Єгор Красицький і пішов працювати на залізниці. Серед знам'янчан 
Красицьких були талановиті інженери, будівничі, залізничники, підприємці. Багато людей з цієї сім'ї відзначилися на нивах мистецтва, науки, театру. З часом на вулиці Базарній, нині – Варшавська, Єгор Степанович спорудив будинок, де пізніше буватиме чимало діячів української культури. Він вивів у світ шестеро дітей. Двоє з них - Володимир і Олімпіада жили у Знам'янці. Разом з Єгором Степановичем до Знам'янки приїхав брат Яким, донька якого Параска теж побудувалася на тій вулиці. Їх нащадки живуть у тому числі і в залізничному містечку. Олімпіада Єгорівна вийшла заміж за Петра Федоровича Шкоду, офіцера війська, а потім – інженера паровозного депо Знам’янка. Їхні четверо синів стали талановитими інженерами, журналістами, фундаторами аматорських колективів мистецтва. 1 травня 1929 року у сім’ї Євгена Петровича і Ганни Луківни Шкоди народився син В’ячеслав. Він став істориком-краєзнавцем, письменником, автором більше 120 публікацій з історії тематики нашого краю, оповідачем науково-популярних фільмів телекомпаній України, а ще директором єдиного тоді літературного музею нашої області «Кобзарева світлиця». В. Є. Шкода – Почесний громадянин міста Знам’янка.
Ще однією непростою долею виявилася доля Максима Степановича Красицького. У його сім’ї було 12 дітей, і Максим мандрував від економії до економії, у спробах прогодувати велику родину. Кілька разів землевласники дізнавалися, що Максим Степанович – нащадок Т. Г. Шевченка і безжально гнали всю сім’ю. Поміщиця Жабоклицька, це - у Довгалівці на Вінниччині вигнала сім’ю Максима Антоновича просто неба прямо серед зими. Вже в останні роки життя велика сім’я переїхала до села Мошорине не Знам’янщині, де Максим закінчив свій вік у 1910 році. Катерина Максимівна жила у шлюбі з ковалем цукроварні Веремієм Милашевичем. Довелося їм пережити у селі всі випробування 20-го століття, а після Другої 
світової війни - ще й огидні звинувачення у співробітництві з окупантами. Та й на долю цих жінок впало світло.
20 березня 1961 року, у дні коли світ відзначав 100-у річницю від дня смерті Т. Г. Шевченка, Знам’янська міська рада прийняла рішення «Про вшанування пам’яті Великого Українського письменника Т. Г. Шевченка у м. Знам’янка» і надала Катерині Максимівні й Антоніні Вереміївні Красицьким ошатній будиночок у центрі міста – довічно, без нарахування квартирної плати. Жінкам було доручено організувати в новозбудованому будинку кімнату-музей. За 15 років існування у Кімнаті-музеї Т. Г. Шевченка побувало 22,5 тисячі гостей і він став справжнім брендом Знам’янки. А з лютого 1989 року музей «Кобзарева світлиця» перейшов у помешкання у новозбудованому будинку за адресою вул. Глібка, 28-В, нині - вул. Варшавська.
В травні 2011 року було урочисто відкрито меморіальну дошку на будинку по вул. М. Грушевського, 33 на честь Катерини Максимівни та Антоніни Вереміївни Красицьких, які в 1961 році заснували шевченківський музей «Кобзарева світлиця».
Серед предметів сучасного міського краєзнавчого музею є багато таких, що прикрашали ще кімнату-музей Т. Шевченка у 1960-х роках та новоприбулі предмети, які у 2023 році Яніна В’ячеславівна Шкода передала музею. Особливо цінний том першого видання поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» видання 1886 року. Воно вийшло у світ у видавництві О. С. Суворіна з нагоди 25-ї річниці від дня смерті Т. Г. Шевченка. Видання прикрашене 49-ма ілюстраціями українського графіка Опанаса Сластіона. Це - перше повне видання поезії Т. Г. Шевченка, яке вийшло накладом приблизно 100 примірників. Академік Д. Яворницький писав про цю подію своєму приятелю Я. Новицькому: «А чи бачили Ви видання Сластіона «Гайдамаки» з моєю передмовою? Ціна страшна – 5 карбованців 50 копійок, але зате яка розкіш! ЦЕ – МОНУМЕНТ ТАРАСОВІ!» На передній сторінці видання напис «Вельмишановному Георгію Степановичу Красицькому від Миколи Левицького. 25 березня 1899 року. Єлисаветград». Отака історія, яка є частиною історії нашої Знам’янки.
