Архітектура міста
Будівля Знам’янського міського центру дитячої та юнацької творчості
(вул. Михайла Грушевського, 13)
Окремим витвором архітектури і містобудування є будівля, в якій зараз знаходиться Центр дитячої та юнацької творчості, розташована у східній частині Міського Парку відпочинку, поблизу східного входу до Парку.
Створення будівлі датується першими роками ХХ ст. Будівля замислювалася як офіс, резиденція та житлове приміщення начальника станції Знам’янка. У східному крилі будівлі були розташовані робочі приміщення начальника станції та апарату управління станції, зала для нарад, вузол зв’язку, а у західному крилі були розташовані особисті приміщення начальника станції та його родини.
Будівля виконана у аристократично-діловому стилі другої половини ХІХ століття, властивому офіційним будівлям та приватним будівлям заможних груп суспільства цього періоду. Таке архітектурне виконання властиве будівлям, які споруджувалися у губернських та повітових містах, значно більших, ніж станційне селище Знам’янка.
Східна частина будівлі зберегла старовинний вигляд. У нижній частині будівлі проступає пояс фундаменту та цокольної частини будівлі. Вище іде центральний пояс будівлі, створений у вигляді фігурної архітектурної позиції з великими вікнами. Над поясом вікон виділяється фриз, над яким виступає фігурний карниз, а над ним розташований звідчастий дах. Дах стикується з карнизом архітектурним поясом звідчастої форми з трикутними деталями фронтонної форми. Інтер’єр східної частини будівлі має урочистий палацовий вигляд з багатьма декоративними елементами, поясом карнизу та декоративними поясами уздовж всього внутрішнього простору. У приміщеннях будівлі збереглися обладунки мармуру, саксонської кераміки, композицій пазлів кольорового скла, обігрівальні каміни старовинної форми, які з післявоєнного часу не діють.
Будівля не має класичного фасаду, а вхід до будівля виконаний у вигляді парадної деталі з дверима, яка завершується трапецевидним псевдо-фронтоном.
Західна частина, де знаходиться кіноконцертний зал, сформована у післявоєнний період. Її зовнішній і внутрішній вигляд відповідає стилю залів зібрань радянського періоду післявоєнного десятиліття.
В 1869р. будівля мала подвійне призначення. По-перше, тут був офіс начальника станції Знам’янка. У тому крилі будинку, яке знаходиться глибше у парку, знаходилися службові приміщення, зала для нарад і вузол зв’язку. Тут працювало майже два десятки людей і відбувалося управління рухом по станції.
Було і друге призначення будівлі. Тут знаходилось офіційне помешкання начальника станції. У ближньому крилі - житлові приміщення родини начальника станції, їдальня і кухня. Ви можете побачити деталі архітектури будинку, фігурний пояс під самим дахом будинку, який зветься фриз. Такі оздоби зазвичай мали будинки у містах набагато більше за Знам’янку, тому уявіть значення залізниці у другій половині 19 ст., якщо такий будинок звели у Знам’янці. Якщо ви зайдете у будинок Центру дитячої творчості, то прямо у коридорі ви зможете побачити деталі старовинного каміну, яким опалювали будинок, деталі під стелею, де збереглися навіть частини з саксонського фарфору.
Від початку свого існування до 1918 року виконувала функцію помешкання органів управління залізницею у Знам’янці. З перших днів радянського режиму у Знам’янці відбувався перерозподіл будівель за належністю і функціями. З 1918 року в будівлі знайшов прихисток Клуб залізничників Знам’янки ім. В.Леніна. Хоровий колектив Клубу був організований в кінці 1918 року із залізничників і членів їхніх родин. Керівниками хору у різний час були І.М.Харлай, Ф.М.Бекасов, Д.П.Куніцин, В.М.Довальов, О.С.Козаков. Хор став переможцем 1-ї Всеукраїнської Олімпіади мистецтв у Харкові в 1931 році, Фестивалях художньої самодіяльності Одеської залізниці у 1937 та 1949 роках, і Обласних оглядів Кіровоградської області 1947, 1950, 1953, 1955 років.
Перлиною Клубу була Бібліотека клубу, в якій зберігалися цінні дореволюційні видання,серед яких було повне видання Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона, прижиттєві видання творів Т.Г.Шевченка, Л.Українки, І.Я.Франка, письменників російської класичної літератури ХІХ ст., та рубежі ХІХ-ХХ ст., багато з яких несли автографи авторів. Бібліотека Клубу була знищена нацистськими окупантами у перші дні окупації Знам’янки в серпні 1941 року.
В післявоєнний період будівля була перебудована по-новому. У східній її частині було створено кіноконцертний зал на 500 посадкових місць з просторим фойє. В 1977 році з відкриттям Палацу культури залізничників, установи Клубу залізничників переїхали туди, а у будівлі Клубу був розташований Палац піонерів м. Знам’янка. З 20 лютого 1992 року ця установа змінила свою назву на Будинок дитячої та юнацької творчості та дозвілля м. Знам’янка, БДЮТ, а з 2013 року установа носить найменування Знам’янський міський Центр дитячої та юнацької творчості, ЦДЮТ. В 1973-2013 роках БДЮТ м. Знам’янка очолювала Л.І.Гребінюк, Відмінник освіти України, голова профспілки працівників світи міста Знам’янка.
Адміністративний будинок початку ХХ ст.
(просп. Шкільний, 9)
Будинок адміністративного призначення у центральній частині проспекту Шкільного майже кубічної форми у плані був збудований 1886 року, ця будівля знаходиться у затишному куточку у глибині двору з великою кількістю деревинної т чагарникової рослинності. Будівля зведена з білої цегли, несе з боку фасаду випуклу архітектурну конструкцію, в яку вмонтований вхід до єдиний приміщення. Ця конструкція завершується напівкруглим зводом на рівні вище карнизу будівлі.
Про цю будівлю існує багато відомостей, більшість з яких носить легендарний та відверто міфічний характер. Зам даним краєзнавця В.Є.Шкоди на початку ХХ ст. у цьому будинку знаходилися підрозділи адміністративної системи у Знам’янці. До революції тут знаходилася спочатку залізнична школа, а потім – залізничне училище. Принаймні, «Результати подвірного перепису Олександрійського повіту» 1886 року говорять, що на той час у селищі Знам’янка було 6 торговельних підприємств, залізнична лікарня і залізнична школа. Побутують відомості, що у цьому будинку розташовувалася селищно-станційна управа в період адміністрації УНР на території Знам’янки. Під час білогвардійського режиму у Знам’янці в серпні-грудні 1919 року в будинку розміщувалася комендатура білогвардійського режиму та контррозвідка. В 1920-1930х роках в будинку розміщувалися відділення ОДПУ та НКВС у Знам’янці. Під час нацистської окупації Знам’янки у серпні 1941 - грудні 1943 року в будівлі розміщувалася нацистська «таємна поліція» гестапо. У грудні 1943 року цю будівлю зайняла радянська спецслужба СМЕРШ, а у другій половині 1940х – першій половині 1950х років тут знаходилося знам’янське відділення радянського МДБ. Старожили переказували легенди, що у цьому будинку знаходилися підвали-катівні, і навіть, від цього підземелля простував підземний хід із виходом у південній частині міста. Є легенда, що цей будинок готували, як штаб армії і вузол зв’язку, і від підвалу цього будинку до південної сторони міста під самими коліями було прорито тунель. Ця ідея так і залишилася легендою. До сьогодні не збереглося офіційних даних, скільки тортур, насильства, приниження людей відбувалося у цих стінах протягом 4-х десятиліть.
У Знам’янці зберігаються легенди, про те, що іноді в темний час у стінах будинку з’являються привиди, у яких перетворилися душі людей, що були тут закатовані. Серед місцевих ця будівля носить назву «Будинок зі злими привидами». Також, у ніч з 27 на 28 липня 1943 року на вогні станції Знам’янка була висаджена з літака організаторсько-партизанська група О.П.Муханова. 10 бійців цієї групи прийняли бій прямо на вулицях Знам’янки і на території станції. Один з бійців відбивався до останнього набою і прийняв смерть саме напроти «будинку зі злою славою».
З 1 вересня 1963 року до середини 1989 року у цьому будинку працювала Знам’янська дитяча музична школа ім. М.В.Лисенка. Серед випускників музичної школи всеєвропейське визнання здобули музикант В.Д.Зубицький (нар. 1953), Президент асоціації баяністів і акордеоністів України 1988-1998 років, володар «Кубку світу» CIA-UNESCO, який тепер живе і працює в Італії та співак Є.Г.Кібкало (1932-2003), Народний артист РРФСР (1970), співак Великого театру в Москві, професор Московської консерваторії. У Знам’янській музичній школі довгий час вели викладацьку діяльність Є.П.Мельниченко - Заслужений працівник культури України, керівник Народного хорового колективу «Барвінок» та В.Є.Шкода (1929-2011), краєзнавець, популяризатор історії рідного краю, Почесний громадянин м. Знам’янка.
З 1989 року у будинку розміщується відділ освіти Знам’янського міськвиконкому і звідти здійснюється керівництво роботою галузі освіти на території, підпорядкованій Знам’янській міській раді.
Житловий будинок кінця ХІХ ст.
(просп. Шкільний, 7)
Житловий будинок, старовинного вигляду із шатровим дахом із старовинним стилем оформлення під’їздів, кінця ХІХ ст. розташований у центральній частині проспекту Шкільного серед затишного куточка серед деревинної та чагарникової рослинності. В другій половині ХІХ ст. це була центральна вулиця нашого міста – вулиця Шосе. Це була єдина вулиця у тодішній Знам’янці, яка була забрукована камінням, всі інші мали ґрунтове покриття.
Ця будівля від свого створення була житловим будинком, яка будувалася на кошти Міністерства шляхів сполучення російської імперії, для влаштування квартир старшого і середнього керівного персоналу станції і залізничних підприємств Знам’янки.
Житловий будинок збудований у парадному стилі другої половини ХІХ ст., і співпадає за виконанням з казенними житловими будинками для помешкань сімей важливих державних відомств Російської імперії. Будинок викладений з червоної цегли і має дві випуклі архітектурні конструкції. У двох з них, які знаходяться від центру будівлі вмонтовані два під’їзди, а дві інші розташовані по краях будівлі. В центральні конструкції вмонтовані вхідні двері до під’їздів та великі вікна з напівкруглим верхом великої площі. Над рівнем другого поверху поясом вікон розташований фігурний карниз, в який вмонтовані архітектурні деталі трикутної форми. Дах - правильної трикутної форми. Будинок весь час виконував житлове призначення, спочатку як будинок службових квартир керівного складу залізниці, потім – житловий будинок мешканців міста Знам’янки.
Під час Другої світової війни окупанти влаштували тут «сольдатенгайм» ? військовий гуртожиток і евакопункт. Під цим дахом діяла підпільна група мужніх дівчат-знам’янчанок, які таємно слухали радіоприймач і періодично розклеювали листівки з новинами фронту.
Будинок, в якому жив А.В.Лисенко – лікар, революціонер.
«Будинок Лисенка»
(вул. Михайла Грушевського, 15)
Житловий будинок в західному краї території КП «Міська лікарня ім. А.В.Лисенка» є пам’яткою архітектури і містобудування та пам’яткою історії одночасно. За довідкою краєзнавця В.Є.Шкоди, складеною в 1984 році, будинок був збудований у 80-х роках ХІХ ст., як житловий будинок лікаря відділкової залізничної лікарні. Будинок має два поверхи. Будинок у плані прямокутний, двоповерховий, з еркером на північному фасаді, має два під’їзди. Форми віконний отворів, складних карнизів та інших оздоб вирішені в традиціях архітектури будівель аристократії другої половини ХІХ ст.
Будинок складений з цегли, оштукатурений, дах чотирьохскатний. Від початку на першому поверсі були вітальня, господарські приміщення, приміщення опалення будівлі, а на другому поверсі – зала для гостей і зібрань та особисті приміщення родини лікаря. Від початку існування будинок знаходився в ошатному мальовничому місці території лікарні, серед природної діброви, в якій були потужні дуби, що почали свій вік в другій половині ХVII ст., у період визвольних змагань Б.Хмельницького та боротьби його наступників за Українську державу - Гетьманщину.
Будинок лікаря Знам’янської лікарні пов’язаний з діяльністю лікаря, громадського діяча А.В.Лисенка (1851-1910). Він прибув у Знам’янку на посаду лікаря залізничної лікарні на початку 1884 року з дружиною О.Вуїч та дітьми Юрієм, Наталією, Віктором, Глібом. За короткий час будинок лікаря став центром громадського життя робітничого селища Знам’янка. Тут неодноразово бував в 1892-1905 роках брат лікаря український композитор, виконавець і громадський діяч М.В.Лисенко (1842-1912). Брати Лисенки влаштовували в цьому будинку музичні виступи, поетичні вечори, історичні читання, дискусійні клуби, театральні вистави. Драматург М.П.Старицький організував з робітників залізничних підприємств Знам’янки аматорський театральний колектив, який виступав у цих стінах. Гостями братів Лисенко були музиканти С.Шимановський і його син К.Шимановський, письменник Я.Івашкевич, художник Ф.С.Красицький, організатор селянських артілей в Україні М.В.Левитський. Тут драматург М.П.Старицький створив і вперше показав, а аматорський театральний колектив вперше виконав на сцені його драму «Не судилось». В Орловій Балці під Знам’янкою М.В.Лисенко склав оркестровку опери «Тарас Бульба» і перші виконання частин цієї опери відбулися в стінах будинку лікаря. Діти А.В.Лисенка Юрій і Наталія повели свої перші акторські виступи у будинку лікаря залізничної лікарні. Згодом Н.А.Лисенко стала зіркою «німого» кіно 1910-1940 років, а Ю.А.Лисенко став актором, режисером і організатором театральних колективів в Україні у 1920-1930х роках.
Будинок лікаря залізничної лікарні пов’язаний з подіями Революції 1905 року. У жовтні-грудні 1905 року А.В.лисенко входив до складу страйкового комітету залізничників станції Знам’янка. У будинку лікаря відбувалися наради страйкового комітету. Деякий час у грудні 1905 року страйковий комітет призупинив владу царської адміністрації у Знам’янці і взяв на себе всю повноту влади у робітничому селищі Знам’янка. 17 грудня 1905 року каральний загін з військовиків 136-го Таганрозького полку захопив Знам’янку. Керівники і активні учасники страйку, серед яких був і А.В.Лисенко були заарештовані.
Наступним лікарем відділкової залізничної лікарні, який жив у цьому будинку був Б.І.Рачинский в 1905-1919 роках, після нього головним лікарем був Г.Єлігулашвілі в 1919-1927 роках. З другої половини 1920-х років у Будинку лікаря залізничної лікарні були помешкання лікарів цієї лікарні, де жили лікарські родини. Від початку 1990-х років у цьому будинку розташовано 8 квартир, в яких проживають сім’ї лікарів лікарень міста Знам’янка. Система парового опалення, яка змонтована ще в кінці ХІХ ст., надійно працює до теперішнього часу. Цегляні стіни і система вентиляції утримують тепло і приємне прохолодне повітря. Ці обставини вносять особливий комфорт і стабільність в життя мешканців будинку, через що знам’янчани здавна називають його «Будинок з добрими привидами».
У 1975 році на східній стіні будинку встановлена меморіальна дошка з портретом А.В.Лисенка і написом «Тут до 1905 року жив і працював революціонер Андрій Віталійович Лисенко». 2 грудня 1983 року Знам’янська об’єднана залізнична лікарня отримала почесне ім’я А.В.Лисенка.
