У Знам’янській громаді вшанували пам’ять Захисників і Захисниць України, які віддали життя за незалежність і свободу держави
29 серпня на площі Героїв Майдану відбувся мистецький реквієм до Дня пам’яті Захисників і Захисниць України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Цього ранку разом зібралися родини загиблих Героїв, представники міської влади, ветерани, військовослужбовці, представники громадських організацій та жителі громади. Зібралися, щоб у спільній тиші згадати тих, хто віддав найдорожче - своє життя за право України бути вільною і Незалежною.
29 серпня - особлива дата для України. Дата пам’яті, болю і вдячності. Вона нагадує про трагічні події серпня 2014 року під Іловайськом, про соняшникові поля, якими українські воїни виходили з оточення, і водночас є днем вшанування всіх Захисників та Захисниць, які загинули в боротьбі за Україну.
Пам’ятний захід розпочався хвилиною мовчання. Площа завмерла. У цій тиші кожен думками був поруч із тими, чиї голоси тепер звучать лише у пам’яті рідних, чиї обличчя залишилися на світлинах, а імена назавжди вписані в історію Знам’янської громади.
Учасники заходу об’єдналися у спільній молитві за полеглих воїнів. Її провів настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви отець Іван Проць. У молитві згадали кожного, хто не повернувся з війни, кожного, хто віддав своє життя, захищаючи Україну, свої родини, свої міста і села.
До присутніх звернувся Знам’янський міський голова Володимир Сокирко.
Він наголосив, що пам’ять про полеглих Захисників і Захисниць - це не лише наш моральний обов’язок, а й відповідальність перед їхніми родинами та майбутніми поколіннями.
Кожен із загиблих Героїв був чиїмось сином, донькою, чоловіком, батьком, дружиною, матір’ю, братом, другом. Вони мали мрії та плани, хотіли жити, працювати, виховувати дітей, бачити мирне майбутнє своєї країни. Але у вирішальний для держави час стали на її захист.
Очільник громади висловив слова вдячності та підтримки родинам полеглих воїнів, які щодня несуть свій невимовний біль, та наголосив: громада має зробити все, аби пам’ять про кожного Героя жила не лише у пам’ятні дати.
«Ми не маємо права дозволити, щоб їхні імена стали лише рядками в історії. Поки ми пам’ятаємо про них, розповідаємо нашим дітям, ким вони були і за що боролися, - вони залишаються серед нас. Наш обов’язок - бути гідними тієї ціни, яку вони заплатили за право України бути вільною», - зазначив міський голова.
Однією з найважливіших і найбільш хвилюючих частин заходу стала церемонія вручення нагород родинам загиблих Захисників і Захисниць (посмертно).
Наказом Міністерства оборони України за значний особистий внесок у справу розбудови, розвитку та забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, бездоганну сумлінну службу та вірність військовій присязі медаллю «Хрест пошани» посмертно нагороджено старшого солдата Євгенія Косова. Нагороду Героя отримали його рідні.
За бездоганне виконання військового службового обов’язку, проявлені мужність, честь, силу і відвагу під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України відзнакою Кіровоградської області «За мужність і відвагу» посмертно нагороджено:
-
капітана поліції Ігоря Корнієвського;
-
молодшого сержанта Олександра Озеряного;
-
старшого солдата Богдана Хомовського;
-
старшого солдата Ігоря Трошина;
-
солдата Віталія Бородіна.
За особисту мужність, самовідданість і вірність державній присязі Пам’ятним знаком «Хрест безсмертя» посмертно нагороджено:
-
молодшого сержанта Сергія Кравчука;
-
сержанта Віталія Гетьманця;
-
старшого солдата Олега Карабанова;
-
солдата Сергія Дикого;
-
солдата Віталія Дацького.
Нагороди приймали найдорожчі для Героїв люди - їхні рідні.
Жодна нагорода не здатна втамувати біль втрати чи повернути найдорожчу людину. Але кожна з них є знаком того, що мужність і подвиг наших земляків не забуті, що Україна і рідна громада пам’ятають ціну, яку вони заплатили за нашу свободу.
До присутніх звернувся голова громадської організації «Єдина родина Знам’янщини» Анатолій Голіков. Він говорив про пам’ять, яка не повинна обмежуватися лише пам’ятними датами, про родини полеглих Героїв, які щодня живуть зі своєю втратою, та про обов’язок громади бути поруч із ними.
Під час церемонії родинам полеглих Захисників Знам’янщини також було вручено іменні прапори - як символ честі, пам’яті та вдячності за подвиг їхніх найдорожчих.
Щемливо цього ранку прозвучало і поетичне слово. Володимир Мацко зачитав поему, присвячену полеглим Захисникам. Її рядки були про війну і втрату, про материнське чекання і той біль, який сьогодні живе у тисячах українських родин.
Особливо зворушливим моментом мистецького реквієму стала інсценізація «Стіл Пам’яті».
Порожнє місце за столом стало мовчазним символом тих, кого сьогодні так не вистачає вдома. Тих, для кого колись накривали стіл, чиї кроки впізнавали з порога, кого чекали з роботи, зі служби, з війни… А тепер на їхньому місці залишилися тиша, світлина і пам’ять, яку рідні несуть крізь роки.
Перед присутніми постала Жінка-Мати - узагальнений образ матерів, дружин і всіх рідних, які втратили на війні найдорожчих людей. Її слова були про безсонні ночі й нескінченне чекання, про біль розлуки та любов, яка не закінчується навіть тоді, коли людини вже немає поруч.
У цю мить це була вже не просто інсценізація. У її образі можна було побачити кожну матір, яка більше не почує голосу сина, кожну дружину, яка не дочекається чоловіка, кожну дитину, яка зростатиме зі світлиною батька. За кожним портретом - своя історія, своя родина, своє назавжди незаповнене місце.
На завершення Жінка-Мати взяла обпалені соняшники - символ серпня 2014 року, Іловайської трагедії та пам’яті про полеглих українських воїнів - і поклала їх біля портретів загиблих Захисників.
Цей тихий жест став символом того болю, для якого часто не вистачає слів. Символом материнської любові, яка сильніша за смерть, і нашої спільної обіцянки - не забути жодного імені, жодного обличчя, жодної історії життя, обірваної війною.
Адже за кожним прізвищем на Алеї Слави - не просто військовослужбовець. Це людина, яка жила серед нас, любила свою родину, своє місто, будувала плани, мріяла і раділа життю. Війна забрала їхнє майбутнє, але не здатна забрати нашу пам’ять про них.
Завершився мистецький реквієм покладанням квітів до Алеї Слави.
